Мандруєш до Невицького замку? Перехрестися, помолися і пошануй природу.
12.03.2015Шовкова косиця від 15.03.2015 року. Хресна Хода до Невицького замку.
19.03.2015
Цей чудовий і дивовижний світ природи…
Директор ДП «Ужгородський лісгосп», заслужений працівник лісового господарства України Іван Костів у розмовах з людьми, особливо тими, які приходять в ліс як гості, любить нагадувати своєрідне звернення лісу: «Я – краса твоєї рідної землі, цілющі джерела і чисте повітря. Я – твоя зелена аптека і відпочинок, прохолодний затінок у літню спеку і тепло твого вогнища в холодну пору. Я – твій дім і твої меблі. Я – дошка для твоєї колиски і домовини. Людино, шануй мене!».
Скільки разів ми чули ці слова на різних зустрічах! І кожного разу вони звучали з особливим хвилюванням. Іван Васильович все своє життя присвятив лісу. Каже, що саджанець потребує не менше турботи, ніж новонароджене дитя. Ліс – це дуже складний організм і перш, ніж щось з нього брати, треба навчитися йому віддавати любов, турботу і знання, набуті протягом всього життя.
Чимало зроблено в лісгоспі за двадцять п’ять років директорування Івана Костіва. А ще більше планів на прийдешнє. Але нині розмовляємо з Іваном Васильовичем про мисливське господарство на Ужгородщині.
– Іване Васильовичу, у людей є багато захоплень, але є одне, дивовижне, що лишилося як спадок від наших далеких предків, і тісно пов’язане з лісом…
– Йдеться про полювання, еге ж? Воно дуже цупко тримає нас у своїх солодких обіймах. І я не перестаю дивуватися з різнобарвних відтінків цієї романтичної пристрасті. Із задоволенням читав спомини Остапа Вишні, Миколи Вербицького.
Що тут скажеш. Здавна полювання було засобом існування людини, невід’ємною частиною її побуту. Однак ресурси тваринного світу обмежені, і їх використання привело до знищення ба- гатьох видів, до різкого скорочення їх чисельності, до критичної межі виживання, коли гору беруть незворотні процеси.
Якщо для первісної людини мисливство було основним джерелом її існування, то глибинна сутність цього заняття у наш час інша. Це, перш за все, отримання задоволення від спілкування з природою. Разом з тим, полювання йде на користь природі, адже є одним із заходів, що забезпечують контроль за чисельністю мисливської фауни.
– І хто із братів наших менших живе у наших лісах?
– Географічне розташування, сприятливі кліматичні умови і різноманітність угідь сприяють диким тваринам. У наших лісах живуть козулі, кабани, благородні олені, зайці, вовки, ведмеді, лисиці, борсуки, бобри, видри, ондатри, водоплавні та болотяні птахи. Різноманітність видо-вого складу фауни сприяє розвитку мисливського господарства у районі. Основне його завдання – збільшення поголів’я диких тварин. Сприяє цьому й наполеглива праця державної охорони лісгоспу, створення належних умов розведення та збереження диких тварин.
– Розкажіть, будь ласка, про наші громадські орга-нізації мисливців та ри- балок.
– Колись їх було лише три: Українське товариство мисливців і рибалок, військове та мисливське господарство «Закарпатліс». Фактичного вони були монополістами у мисливській справі. Тепер маємо у районі 13 таких організацій: «Лісівник», районна органі- зація товариства мисливців та рибалок і громадські орга-нізації «Хантер», «Сюрте», «Єгер», «Сід», «Маковиця», «Маковицький яструб», «Світанок», «Тиса», «Гармонія», «Сент Губертус», «Латориця».
Торік у районі було ство-рено 25 гектарів кормових полів, викладено 15,4 тисячі кілограмів сіна, 3,2 тисячі кг зерна, 22,5 тисячі кілограмів кукурудзи в початках, тонну коренеплодів, дві з половиною тонни солі.
Площа мисливських угідь, наданих у користування громадським організаціям, по району становить 65564 гек-тари, з яких 19160 – лісових, 45031 – польових та 1373 – водно-болотних.
– Яка з названих організацій торік спрацювала найкраще?
– «Сід» – мисливці сіл Ірлява, Дубрівка, селища Серед-нє. Очолює її Василь Качур. Це «Маковецький яструб» під керівництвом Миколи Небесника (села Пацканьово, Лінці, Гайдош, Кибляри). Серед кращих і «Лісівник» Степана Лемака (Ужгород, Кам’яниця, Гута, Великі Лази, Нижнє Солотвино).
Принцип змагальності між організаціями наяву. Головне, щоб звірі були ситі і в безпеці. Щоб браконьєри не сміли і носа показати на мисливських угіддях.
Хоча і діє і спеціальне законодавство, що регулює цю сферу, але, як на мене, воно не дуже досконале. Закон, що охороняє як природу, так і людину, що береже природу, має бути в основі. Тільки тоді мисливці і люди, що оберігають флору і фауну, будуть захищені законами, коли заборона вбивати буде визнана як правило, а дозвіл – винятком.
Ми не маємо права забувати заповіти наших пращурів, не втрачати духовних цінностей, орієнтацію в часі, пам’ятати про розумне використання дарів природи і їхнє відновлення.
– Ви часто буваєте за кордоном. Де вам найбільше сподобалося?
– Про віденський вальс, тамтешній ліс та віденську каву відомо майже кожному. А от про віденських оленів рідко хто чув. Там є своєрідний зоопарк на 22-гектарній площі. Це улюблене місце відпочинку жителів та гостей австрійської столиці. Тут створені сприятливі умови для життя тварин, зокрема, оленів. Їх там більше сотні. Є ще кабани, лані, козулі, муфлони. Можна поїхати і ближче, в Угорщину. У Ніредьгазі в зоопарку якої лише нема звірини! На радість дітям є і слони. Мрію, щоб і ми у своєму Великодоброньському заповіднику надали можливість людям милуватися звіриною, вслухатися у гомін лісу, повніше відчувати красу природи.
– Вернімся до полювання. Мені здається, що найлегше вполювати зайця…
– О, це звірятко дуже хитре. Інколи доводиться десятки разів прочісувати поле, забиратися у найвіддаленіші місця. Долаючи втому, бродити по звірячих стежинах, розплутувати петлі заячих слідів. У тому невтомному захоплюючому пошуку і розкриваються принади ловів на хитре і обережне звірятко. Влучити в зайця, що біжить, важко, як і в птаха у польоті. А знаєте, з якою швидкістю може бігти заєць? 50-60 кілометрів на годину на відкритому місці.
– А на полювання ходять індивідуально чи колективно?
– Найбільш доступний спосіб для мисливців, особливо початківців – це колективне полювання. Правильно орга-нізоване, з надійними това- ришами, воно не тільки потішить душу, а й дасть від-чути радість людського спіл-кування, Важливо, щоб усі дотримувалися правил, норм поведінки.
Скільки житиму, завжди буду вдячний Богу за те, що він допоміг мені зрозуміти цей чудовий і дивовижний світ природи. Цей світ став другим моїм життям.
– І на закінчення, будь, ласка, потіште мисливським анекдотом.
– От буквально вчора мені розповіли.
Підходить хлопчина до мисливця в селі:
– Ви мене впізнали?
– Ні.
– Та це ж ви торік підстрелили нашу курку.
– Та я ж вам за неї заплатив як за качку.
– Отож мати й казали: нехай би знову той мисливець підстрелив тепер вже качку, а ми б з нього здерли як за індика.
Розмовляла
Марія Підгорна
