Керівники Ужгородського лісгоспу
31.05.2013
На Ужгородщині до акції висадки ялиць долучилося усе словацьке консульство
24.10.2013
Написати про Кам’яницьку школу мене попросили самі учні – члени шкільного лісництва: мовляв, про інші навчальні заклади у газеті не раз читали, а про їхню рідну лише деколи згадували. Казали, що кращої школи нема ніде. Приємно було слухати, як діти хвалили вчителів, як гордилися тим, що багато цьогорічних випускників стали студентами вишів. І ні слова про те, що школа старенька, що доводиться щодня переходити трасу, по якій безконечно їдуть машини. Що навчальний заклад складається з трьох корпусів. У центральній будівлі колись була розташована чеська жандармерія, а в другій був універмаг. До цих пір у школі пічне опалення. Діти кажуть, що так навіть краще, бо затишно, тепло, як вдома.
Гордість школи – «Потічок»
Про свою бесіду з дітьми я розповіла директору школи Михайлу Мазюті. Скористалася нагодою і задала йому декілька запитань.
– Михайле Михайловичу, пам’ятаю, що Кам’яницька школа перша в Україні вступила до Європейської мережі шкіл сприяння здоров’ю…
– Так, це був вже тепер далекий 1998 рік. Наш навчальний заклад першим в Україні застосував нові підходи до навчання, пріоритетним визнали здоров’я учнів. Спочатку ми запросили до школи лікарів, провели моніторинг, комплексний медичний огляд дітей. Отримали приголомшливі результати – майже у 90 відсотків школярів був виявлений сколіоз. Далі за важливістю була необхідність санації ротової порожнини. Тоді всю навчально-виховну роботу сформували саме у цьому напрямку. Продовжуємо її і нині. Працюють у школі різні гуртки, зокрема, туристичний, де діти загартовуються і вчаться долати різні перешкоди. З радістю учні займаються хореографією, де виправляють осанку. Дякуючи керівнику наших юних танцюристів Людмилі Петрецькій наш ансамбль «Потічок» – один з кращих в області. Тепер він вже має звання «Зразковий». Приємно, що діти люблять свою школу, що вони ростуть патріотами свого села, але, на превеликий жаль, у школі нема ні спортзалу, ні басейну.
– У Вас звичайна сільська школа, але як Вам вдається реалізовувати свої плани. Не скажу, що вони «наполеонівські», але таки з розмахом. Діти успішно беруть участь в олімпіадах усіх рівнів, перемагають в різних конкурсах, спортивних змаганнях. Із 15 цьогорічних випускників 8 стали студентами. Учасники художньої самодіяльності виступали і на сценах столиці, і навіть на зарубіжних. Як Вам це вдається? Знаєте якісь секрети?
– Та нема ніяких секретів. Любимо свою педагогічну роботу, намагаємося все краще передати дітям. Тішимося, коли вони високо несуть честь школи, виростають здоровими і розумними.
Говорили ми про спортзал, басейн. Вони дійсно необхідні у кожній школі. А нам потрібна нова школа, давно потрібна. Що говорити про басейн, коли наші учні і вбиральню мають не у будівлі школи, а у дворі. Працюємо над цим питанням, все впирається у нестачу коштів. Вчаться у нас 280 учнів. Це діти з трьох сіл: Кам’яниці, Невицького та Гути.
Михайло Мазюта з юними лісниками
– Сільські діти часто комплексують, що вони сільські. А як Ваші учні, вважають себе гіршими, ніж міські?
– Знаєте, до сільської школи завжди було зверхнє ставлення. І колись, можливо, і наші діти мали той «сільський комплекс». Але коли ми повезли їх до Києва, Дніпропетровська, побували і в інших містах України і навіть за кордоном, вони переконалися, що вони нічим не уступають міським. А після декількох брейн-рингів на виїзді, кам’яничани явно демонстрували кращі знання, були більш ерудовані. Діти зрозуміли, що не так важливо, де вчишся. Головне – як вчишся.
– Бачила, як ваші два старших учні допомагали перейти через дорогу старенькій жінці, навіть її сумки несли. І була це навіть не їх односельчанка, а дачниця, мешканка Ужгорода.
– Так, сільські діти більш ввічливі, скромніші, ніж міські. У селі вже традиційно збережена повага до старших. Та й в школі на цьому наголошуємо не раз. Виховна робота проводиться і на заняттях гуртків. Крім хореографічного, у школі працює і шаховий гурток, який веде кандидат у майстри спорту Михайло Гапак.
Успішно працює шкільне лісництво, керівником якого є Мар’яна Кул. Нині без участі юних помічників не обходиться у лісгоспі жодна робота. Головне – вихованці вчаться любити природу, поважати працю старших. Сільські діти добріші. Може, і природа, і ліс, який поряд, теж впливають на виховний процес. Позитивно, звичайно. У селі менше привабливих принад, як у місті. Діти не такі розпущені. Щодо знань, то намагаємося, щоб учні отримували їх не менше, ніж у міських школах. Маємо комп’ютерний клас. Та й в багатьох сім’ях є вже сучасна апаратура, комп’ютерна техніка. Давно маємо свій сайт, випускаємо шкільну газету, яку роблять самі діти. Цього року ми мали 17 випускників, 8 з них стали студентами вишів.
– Михайле Михайловичу, ми напередодні професійного свята працівників освіти. Кого б із вчителів Ви назвали, як кращих?
– У школі маємо 29 вчителів. Не побоюся сказати, що всі вони кращі. Підтвердження цьому – знання учнів.
Користуючись нагодою, від щирого серця вітаю і наш педагогічний колектив, і всіх вчителів району з професійним святом. Пам’ятаймо, що нема поганих учнів, є погані вчителі. Тож успіхів вам, шановні колеги, всього найкращого в особистому житті!
Розмову вела
Марія Підгорна
