Лісові масиви зеленим вінком огортають Ужгород (ФОТО)

Спочатку – маленький відступ. Кілька років тому на одній із прес-конференцій автор цих рядків поставив  начальникові Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства Валерію Мурзі питання з трохи іронічним підтекстом: за останні десятиліття у закарпатському лісі політиканства більше, ніж у вірменській котлеті хліба…

Ледь посміхнувшись, очільник галузі зразу ж став серйозним і відповів у такому ключі: «Ліс – найбільший природний ресурс Закарпаття, який до того ж поновлюється. І немало тих, котрі хотіли би мати до нього доступ». Через те, очевидно, додамо від себе, – ті, котрі дуже рвуться до державного багатства, огульно критикують і переважно фахову роботу управління та його підрозділів на місцях; піддають знову-таки критиці  будь-кого і за будь-що, зовсім не розбираючись у суті справи. Бо ж давно відомо: сказана сто разів брехня на сто перший раз може сприйматися й за правду. Тож, критикувати, піддавати сумніву, поширювати напівправду нині може кожен – не заборонено. Тим паче, якщо мова йде про досить чутливі питання, які так або ж інакше стосуються здоров’я кожного. Наприклад, екологічні.Останнім часом подібні нападки націлилися на Ужгородський лісгосп. Його масиви зеленим вінком огортають Ужгород. Тож, фактом є і те, що в обласному центрі проживає кожен десятий закарпатець. І в цьому місті – в силу об’єктивних причин – найбільша концентрація людей, котрі щиро вболівають за своє і здоров’я своїх дітей. Це природно. І справедливі домагання таких громадян слід лише вітати. Але правда і в тому, що в Ужгороді та навколишніх великих селах, однозначно, помітний прошарок і тих, хто просто, «бо модно», вважає свою персону знавцем «широкого профілю» у футболі, медицині та… лісі. Але в лісі вже століттями існують такі ж суворі вимоги ведення господарства, як і незаперечні правила в футболі, вимоги у правилах дорожнього руху. І працюють у лісах дипломовані, досвідчені, компетентні фахівці. Їм так само боляче, як і кожному з нас, – коли глузують з їхніх щоденних зусиль, несправедливо кривдять, оббріхують нарешті…

Та щоб розібратися в ситуації докладно й об’єктивно, поставити крапки над «і», ми запросили до розмови директора державного підприємства «Ужгородське лісове господарство» Василя КИЯ (на знімку).

Довідково. Василь Кий народився 1978 р. в Ужгороді. Батько – лісівник, мати – харчовик-технолог. У 2000 р. закінчив Український державний лісотехнічний університет (у Львові): навчався на інженерно-економічному факультеті,  спеціальність «облік і аудит». Одночасно здобув у цьому ж виші  (на факультеті довузівської і післядипломної підготовки) другу вищу освіту – інженера лісового господарства.У серпні 2000 р. розпочав працювати в Ужгородському держлісгоспі бухгалтером-ревізором.  Уже з березня 2001-го став головним бухгалтером і пропрацював на цій посаді півтора десятка років – до 11 лютого 2016 р., коли був призначений директором цього ж господарства.У 2007 р. отримав сертифікат аудитора.

Навколо обласного центру – десятикілометрова спеціальна рекреаційна зона  

– Державне підприємство «Ужгородське лісове господарство» (скорочено – «Ужліс») єдине з сімнадцяти в області, де частина лісів головного користування становить найменший об’єм –  п’ять тисяч кубометрів у буковому господарстві. На дев’яносто відсотків наші ліси охоронні – водозахисні, рекреаційно-оздоровчі, природо- й історико-культурного значення. Тому до них застосовується спеціальний режим господарювання: проводяться лише санітарні й рубки догляду та заходи підвищеного естетичного вигляду. Адже навколо міста Ужгорода в радіусі десяти кілометрів виділена спеціальна рекреаційна зона, яка посідає вагоме місце в оздоровленні населення найзахіднішого обласного центру України. У місті й навколишніх селах найбільш заселена частина краю – на квадратному кілометрі проживає сто сорок чоловік. Тож лише десять процентів лісів – експлуатаційні, – розповідає директор.

– Тому пріоритетні напрямки нашої діяльності залишаються незмінними: відновлення, підвищення продуктивності лісів; створення насаджень технічно цінних порід; збереження та посилення їхніх захисних властивостей. Звичайно, що охорона від незаконних рубок, пошкоджень, пожеж, хвороб та шкідників – також на контролі, як і ведення мисливського господарства та збільшення звірини в лісі. Це для нас особливо важливо. Тому про лісових мешканців дбаємо цілий рік. Буваючи в лісах нашого господарства, побачите годівниці для оленів і диких кіз, засіяні зерновими у віддалених місцинах  плантації для диких свиней, заготовляємо на зиму корми, дбаємо про пташок… Це наша копітка повсякденна і воднораз пріоритетна робота.   

Довідка. «Ужліс» займає 17 тисяч гектарів в Ужгородському й Мукачівському районах у  долині трьох річок – Ужа, Латориці й Тиси , – де дуже сприятливий клімат і грунтові умови для зростання висопродуктивних дубових і букових лісів. За рік на гектарі приростає понад чотири кубометри деревини. Тут розташовується і унікальний 90-гектарний буково-дубовий резерват пралісу «Тепла ямка». До складу підприємства входять  чотири лісництва – Анталовецьке, Великодобронське, Кам’яницьке, Ужгородське. 90 відсотків лісів –«зелені легені Ужгорода» – охоронні ліси навколо обласного центру.  Головна порода – бук – займає 60 процентів площі, дуб – 30, ясен – п’ять, інші –також  п’ять.

–    Маю також ще раз наголосити: лісовий фонд лісгоспу розташований переважно біля обласного центру на відстані до 30 км і утворює, отже, зелений пояс навколо Ужгорода, значення якого, насамперед в очищенні повітря та задоволенні потреб населення у рекреації. У нас виділено 1846,5 гектарів  ділянок природо-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення, – розповідає В. Кий. – Оскільки у лісах підприємства обмежено проведення рубок головного користування, відсоток деревостанів, віком 100 та більше років складає: у букових лісах біля 60 %; у дубових майже 46.

Всихають дубові й букові насадження. Причина?

-У насадженнях такого віку, особливо в умовах значного антропогенного навантаження (загазованість та масове відвідування лісів населенням), – продовжує директор, – поступово проходять процеси ослаблення дерев, їх пошкодження хворобами і, як наслідок, – всихання.

    Основною причиною всихання дуба, за висновками науковців, є його ослаблення внаслідок різкого коливання рівня грунтових вод та процесів глобального потепління.Довідка. У лісгоспі зростають три види дуба: звичайний – 1658 га (10,4%); скельний – 3400 га (21,3 %); червоний – 211 га (1,3 %). Корінна порода для Ужгородщини – дуб звичайний, який росте переважно в низинній частині району (Великодоброньське лісництво), та дуб скельний – у передгірній частині Ужгородського та Кам’яницького лісництв. Рівнинні дубові ліси, а також дубові ліси навколо Ужгорода – переважно створені штучно на початку та у 30-х роках ХХ століття.

Дуб звичайний у рівнинних лісах Великодоброньського лісництва ослаблюється внаслідок чергування вологих років (2008, 2010, 2013, коли протягом вегетаційного періоду вода буквально стояла в лісі) та посушливих років (2015, 2016). Ослаблені дерева всихають від розвитку на них трутовиків (викликає гнилі стовбура), омели, опенька осіннього (викликає судинні хвороби), поперечного раку.

Дуб скельний, особливо на південних схилах в Ужгородському лісництві (поблизу Ужгорода, сіл Оноківці, Невицьке, Великі Лази, Циганівці) та Кам’яницькому лісництві, – всихає після посух 2015 та 2016 років. Крім того, дубові деревостани поблизу Ужгорода зазнають дуже великого впливу антропогенних факторів (загазованість, велика кількість місцевих жителів, які відвідують ліси).

На даний час на обліку є 820 гектарів насаджень, переважно штучно створених деревостанів, де спостерігається всихання дуба слабкого (до 25%) та середнього ступеня (25-50%).

Останні три роки у лісовому фонді спостерігаються процеси всихання й інших порід, зокрема ясена, бука та каштана їстивного.

За дослідженнями спеціалістів Українського державного лісотехнічного університету, ясеневі насадження, уражені некрозом гілок, це захворювання з початку 2000-х років спостерігається на території всієї Європи, особливо в країнах Балтії та Великобританії. В Ужгородському лісгоспі обліковано 68,6 га таких насаджень на території Великодоброньського лісництва.

Всихання бука спостерігається після катастрофічних вітровалів та бурелому, які виникли у лісовому фонді Кам’яницького та Ужгородського лісництв у травні 2014 року. У букових насадженнях, що вціліли, внаслідок механічних пошкоджень від повалених дерев та дії сонця по межі ділянок суцільних вітровалів виникають ураження дереворуйнуючими грибами (трутовиками), а також опіки стовбура. У букових насадженнях, що частково всихають, кожні 3-5 років проводяться вибіркові санітарні рубки, під час яких вибираються сухостійні та дерева, які всихають; утворюються вікна, у яких уже з’явилося природнє поновлення, поступово старе хворе насадження змінюється молодим, що адаптоване до умов навколишнього середовища.

Всихання каштана їстивного спостерігається  у лісовому фонді Анталовецького лісництва, де у 70-80 роках ХХ століття масово садилися чисті лісові культури цієї породи. Тепер це 30-40-річні насадження, які через невідповідність умов місцезростання, пошкоджуються грибковими хворобами, які викликають закупорення судин дерева та його всихання протягом 2-3 років. У таких насадженнях також проводяться рубки догляду за лісом та їх склад поступово змінюється: з’являється природнє поновлення бука, явора та інших порід і замість усохлих дерев каштана підростає молодий ліс із перевагою бука. У лісовому фонді Анталовецького лісництва обліковано 61,2 га таких насаджень.

Що бентежить людей, те тривожить і лісівників

–    Але ж, Василю Васильовичу, як випливає з наявної ситуації, про ці всі біди мало або й зовсім не знають люди, котрі проживають навколо цих лісових масивів… Так?

–    На жаль, мабуть, таки так. Місцеве населення і туристи у мережі Інтернет висловлюють переважно негативні думки щодо проведення вибіркових санітарних рубок. Їх бентежить вигляд пнів та зрубаних дерев, але пересічні люди, як правило, зрідка бувають у лісі і можуть постійно спостерігати, як протягом декількох років листя на деревах спочатку жовтіє посеред літа, потім опадає, а наступної весни, починаючи з вершини дерева, листя не розпускається. Отже, триває всихання вершини та бокових гілок. При цьому нижня, комлева частина дерева, залишається за зовнішніми ознаками здоровою!..

Маю наголосити, що фахівці Ужгородського лісгоспу ведуть постійний нагляд за санітарним станом насаджень. А у випадку необхідності провести  заходи з покращення санітарного стану лісів планують їх проведення. Такі насадження, отже, обстежуються спеціалістами лісозахисного підприємства, а погодження проводити санітарні рубки надає Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства.

Хочу також підкреслити, що починаючи з 2016 року Ужгородський лісгосп, відповідно до вимог нової редакції «Санітарних правил у лісах України», – не проводить суцільних санітарних рубок, а під час проведення вибіркових санрубок із насадження вибирається до 20% запасу деревостану. При цьому, вибираються сухостійні, пошкоджені хворобами або стихійними явищами дерева, які є небезпечними для відвідувачів лісу. Адже добре відомо:  якщо залишати сухостій та хворі дерева, то за декілька років вони будуть падати, поступово створюючи захаращення деревостанів. А це не просто не сприяє покращенню санітарного стану, а й сприяє виникненню пожежної небезпеки у лісах.

Словом, робота у лісі триває постійно. І наше покликання, незважаючи на різні причини як природного, так й іншого походження, – зберегти ліс.Школярі, студенти-археологи, численні туристи, які навідуються до Невицького замку щодня й будь-якої пори року, зможуть прочитати на екощиті філософський віршик:

• «Зупинися, подорожній, на одну хвилину,
• / Подивися на ці гори і на цю долину,
• / І Всевишньому подякуй за красу чудесну
• ,/ За даровані щедроти із висот небесних,
• / Не спіши в своїх турботах, а Хресту вклонися,/
• І Спасителю всім серцем щиро помолися».

Оберігати природу закликають і такі проникливі  слова, які стали для працівників  підприємства та численних мандрівників життєвим дороговказом: «Ліс прохає: Людино, бережи мене. Я – краса твоєї рідної землі, я – твоя зелена аптека і відпочинок, прохолодний затінок в літню спеку і тепло твого вогнища в холодну пору. Я – твій дім, твої меблі та інші речі. Я – дошка твоєї колиски і домовини. Людино, шануй мене». Ці слова, прочитані серед моря віковічних дерев, не лише вкарбовуються в пам’ять, а й пробирають наскрізь…