Легенда про фабрику бочок в закарпатських Анталовцях (ФОТО)

Велике бондарне виробництво в селі Анталовці Ужгородського району функціонувало всього три роки – в період Першої світової війни. З’явилося воно з легкої руки штабного офіцера армії Австро-Угорщини, який мав тут великі земельні наділи.

Підприємства обслуговували військовополонені

Підприємство з виготовлення бочок в Анталовцях заснувало імператорсько-королівське Міністерство війни Австро-Угорщини в 1915 році. Воно входило до складу промислової групи 12-го відділення з експозитурою в Ужгород, командиром якої призначили герцога Євгена Одескалькі.

Окрім фабрики бочок, військоволонені в Анталовцях обслуговували пилораму та деревообробне підприємство, що виготовляло рукоятки та накладки для багнетів, артилерійських тесаків та прикладів. Також вони були задіяні на будівництві вузькоколійки Ужгород – Радванка – Анталовці.

Герцог Одескалькі

Герцог Євген Зоард Одескалькі народився 1876 року в селі Болгаш комітату Шомодь Угорського королівства. Походив зі старовинного італійського шляхетського роду, одна з гілок якого влилась у ряди угорської знаті. Головні його маєтки були в комітаті Сабольч, де займався вирощуванням фруктів та овочів. У 1904 році молодий магнат придбав лісові угіддя площею 6000 хольдів в урочищі Панський ліс на околицях села Анталовці тодішнього комітату Унґ.

З початком Першої світової Одескалькі розпочав службу у Відні в економічній секції Міністерства війни. Тут герцог налагодив добрі стосунки з генералом Ладиславом Яженбецьким, який очолював секцію, і використовуючи свої зв’язки, домігся призначення на посаду керівника промислової групи та побудови кількох військових виробництв у населених пунктах, що межували з його маєтками.

Фінансові махінації

Якщо раніше хольд лісу в Анталовцях коштував не більше 100 крон – через значну віддаленість від найближчої залізничної станції, – то з побудовою фабрики бочок і вузькоколійки до Ужгорода вартість одразу підстрибнула до 2000 крон. Цим і користувався винахідливий магнат, продаючи деревину з власного лісу казенному підприємству, яким він же й керував.
Згодом почали ширитися чутки і про фінансові зловживання на інших виробництвах. Після кількох анонімних донесень у Міністерство війни у Відні на підприємства в Демечер відрядили комісію з 20 офіцерів – розпочалося офіційне розслідування діяльності Є. Одескалькі.

3 квітня 1917 року, не витримавши сорому, герцог наклав на себе руки.

Подальша доля виробництва

Після закінчення війни та входження Підкарпатської Русі до складу ЧР підприємства в Анталовцях підпорядковувалися військовим структурам молодої республіки. Спочатку тут налагодили випуск дерев’яних шпал та заготівок для коліс, твердого палива. Через кризу в деревообробній галузі кількість робітників скоротилася до 270 осіб, а на початку 1920-х виробництво взагалі кілька років не функціонувало. Згодом анталовецькі заводи перепрофілювалися й виготовляли спортивний інвентар – лижі, санчата, тенісні ракетки тощо.
У радянські часи на базі підприємства в Анталовцях функціонував деревообробний цех Ужгородської текстильно-галантерейної фабрики. У 1980-х розглядалась ідея повернутися до виготовлення спортивних виробів із гнутої деревини – зокрема дво- та тримісних саней, але її так і не реалізували.

Олег ОЛАШИН, дослідник Ужгорода та Закарпаття