РИСЬ ЗВИЧАЙНА, АБО РИСЬ ЄВРАЗІЙСЬКА ( LYNX LYNX)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Котові (Felidae). Один з 4-х видів роду, один вид роду в фауні України.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Карпати, Скандинавський п-ів, Сх. Європейської рівнини, Сибір і Далекий Схід. В Україні номінативна форма поширена на території Полісся — окремі р-ни Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської, Чернігівської обл. Територія Українського Полісся фактично являє собою найбільш пд. периферію рівнинної популяції рисі в Європі. Карпатська трапляється на території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької обл. До XIX ст. вид був поширений в Карпатах, Поліссі, Лісостепу і Степу.
Чисельність і причини її зміни: Наразі в Карпатах чисельність оцінюється в 350–400 особин. На території Полісся — до 80–90 особин.
Причини зміни чисельності: деградація місць існування, фрагментація ареалу, збіднення кормової бази та браконьєрський відстріл.
Особливості біології та наукове значення: Біотопи: широколистяні, мішані та шпилькові ліси, часто з підліском. На території Полісся індивідуальні території рисі нерідко частково приурочені до болотяних ділянок. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні переміщення. В раціоні рисі основними компонентами є косуля, заєць-русак, мишоподібні гризуни, птахи. Спосіб життя переважно присмерековий та нічний. Народження кошенят припадає на травень. У виводку зазвичай двоє–троє кошенят. Для виду характерна виражена антропофобність.
Морфологічні ознаки: Має відносно коротке тіло, довгі міцні лапи з великими ступнями, круглу голову з короткою шиєю, трикутні вуха з китицями, яскраві лицьові баки і короткий хвіст з тупим чорним кінчиком. Забарвлення хутра варіює від рудуватого до попелясто-сірого з різним ступенем вираженості плямистості.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони :Вид занесений до ІІ видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає охороні, до Бернської конвенції. Ефективні заходи охорони: збереження і заповідання первісного середовища існування виду, екопросвітницька робота з населенням та нівелювання чиннику непокою, підвищення чисельності видів-жертв, боротьба з браконьєрством.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Наразі факти розмноження в зоопарках України невідомі. В зоопарках Європи розмножується.
Господарське та комерційне значення: В минулому — мисливський вид.
Джерело: http://redbook-ua.org

КІТ ЛІСОВИЙ (FELIS SILVESTRIS SILVESTRIS)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд –Хижі (Carnivora), родина — Котові (Felidae). Один з 5-ти видів роду, один вид роду в фауні України.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Займає лісові обл. Середньої та Пд. Європи, Малої Азії та Кавказу. Україна є сх. кордоном номінативної форми лісового кота. Сучасний ареал кота лісового в Україні охоплює Карпатський регіон, окремі райони Вінницької, Кіровоградської та Одеської обл. В XVII–XVIII ст. вид траплявся в Карпатах, на Волині та Сумщині.
Чисельність і причини її зміни: Можна оцінити в 400–500 особин; більшість облікованих тварин при цьому припадає на Закарпатську область. Причини змiни чисельностi: скорочення площ старих листяних лісів, зокрема дібров; відстріл тварин під час здійснення регуляції чисельності бродячих свійських котів та під час полювань, загибель у браконьєрських самоловах та від мисливських псів; рекреаційне та господарське навантаження на лісові та плавневі ділянки. Серед несприятливих кліматичних факторів важливе значення має глибина снігового покриву.
Особливості біології та наукове значення: Характерні біотопи: широколистяні та мішані, рідше шпилькові та плавневі ліси. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні переміщення. Основу раціону складають мишоподібні гризуни та птахи. Тварини ведуть одиночний, переважно присмерековий та нічний спосіб життя. Виводкові лігвища та тимчасові сховища влаштовують в дуплах старих дерев, розколинах скель, заломах очерету та звалищах хмизу. Народжують за рідкісними винятками раз на рік в кінці квітня — на початку травня. У виводку зазвичай 3–4 кошенят. Нерідко дикий кіт відвідує території поблизу населених пунктів.
Морфологічні ознаки: Тіло масивне, на невисоких ногах з крупними ступнями. Хвіст товстий, відносно короткий, з тупим кінчиком. Вуха широко поставлені. Забарвлення хутра однотонне, сіро-руде, з мармуровим малюнком у вигляді розмитих видовжених темних плям. Є виражений темний ремінь по лінії хребта. На животі шерсть світліша, на горлі світла пляма. На хвості 4–5 темних кілець. Режим збереження популяцій та заходи з охорони Занесений до ІІ видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Для збереження кота лісового необхідно заборонити відстріл бродячих свійських котів в місцях існування виду, інтенсифікувати боротьбу з браконьєрством та посилити контроль за дотриманням правил утримання псів; створити заказники в місцях розмноження виду.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Наразі факти розмноження в зоопарках України невідомі. В зоопарках Європи розмножується.
Господарське та комерційне значення: В минулому мисливський вид.
Джерело: http://redbook-ua.org

СОВА ДОВГОХВОСТА (STRIX URALENSIS)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Совоподібні (Strigiformes), родина — Совові (Strigidae). Один з видів політипного роду; один з 3-х видів роду у фауні України, представлений 2-ма підвидами: S. u. macroura та S. u. uralensis.
Природоохоронний статус виду: Недостатньо відомий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Європу, Азію, від Скандинавії на зх. до Японії та Кореї на сх. Пд. межа ареалу співпадає з пд. межею смуги тайги. В Європі існують реліктові популяції 3-х підвидів, одна з яких S. u. macroura заселяє Українські Карпати. У зимовий період зрідка залітає у Чернігівську, Волинську, Сумську, Черкаську та ін. обл.
Чисельність і причини її зміни: Один з найпоширеніших видів сов Закарпатської обл., трапляється частіше у букових лісах. Загальна чисельність складає близько 1 тис. ос., яка зростає у зимовий період за рахунок міграцій птахів з пн. Чисельність європейської популяції складає 53–140 тис. ос. У європейській частині Росії, Білорусі і країнах Балтії починаючи з 1960-х рр. зареєстровано ріст чисельності і розширення ареалу на пд.-зх. Причинами зміни чисельності є: незаконне знищення у сезон полювання, вирубування старих лісових масивів. Чисельність залежить також від інтенсивності розмноження мишоподібних гризунів.
Особливості біології та наукове значення: Осілий птах, який здійснює лише невеликі кочівлі. Займає букові, хвойні та мішані ліси Карпат. Під час зимівлі спускається на Закарпатську рівнину, тримається на старих кладовищах, у дубових і заплавних лісах уздовж рр. Боржави, Тиси, Латориці. Гніздиться у старих гніздах інших птахів у березні–квітні. Строки гніздування дуже розтягнуті. У кладці 4–6 яєць. Насиджує самка протягом 27–29 днів. Поява молоді можлива з другої декади травня по липень включно. Пташенята знаходяться у гнізді біля 30 днів, і ще біля місяця виводок тримається у районі гнізда. Живиться здебільшого мишоподібними гризунами.
Морфологічні ознаки: Довжина тіла: 50–59 см, розмах крил: до 115 см, маса самців: 540–730 г, самок: 720–1200 г. Забарвлення сіре з темнішими рисками на черевній частині та поперечними темними смугами на хвості. Карпати заселяють дві морфи — темна і світла, які відрізняються інтенсивністю загального забарвлення, до темно-бурого.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Знаходиться під охороною Бернської конвенції (Додаток ІІ) та СІТЕС (Додаток ІІ). ЧКУ (1994). Охороняється на території об’єктів ПЗФ Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської обл. Необхідно обмежити вплив фактору непокою у гніздовий період та попереджати браконьєрський відстріл мисливцями.
Джерело: redbook-ua.org

ЛЕЛЕКА ЧОРНИЙ (CICONIA NIGRA)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Лелекопо-дібні (Ciconiiformes), родина — Лелекові (Ciconiidae). Один з 5-ти видів роду; один з 2 -х видів роду у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в україні: Лісова смуга Центральної, Сх. і частково Пд. Європи, а також Азія і Пд. Африка; зимівля пд. Сахари і у Пд. Азії. В Україні гніздиться на Поліссі, в Карпатському р-ні, подекуди на пн. Лісостепу: на початку ХХІ ст. ареал значною мірою відновився.
Чисельність і причини її зміни: По Україні чисельність досягає 400–450 пар. У Волинській обл. 50–60 пар, Рівненській — 60–70, Львівській — 30–40, Закарпатській — 30–40, Івано-Франківській — 30–40, Чернівецькій — 8–10, Київській — 25–30, Чернігівській — 40–50, Сумській — 10–12. Чисельність у Європі сягає 7,8–12 тис. пар з тенденцію до зростання. При-чини зміни чисельності: деградація місць гніз-дування через вирубування лісів, меліорація лісових угідь у смузі Лісостепу, фактор непокою.
Особливості біології та наукове значення: Оселяється в старих лісах поблизу водойм і боліт, у період міграцій трапляється на луках, пасовищах, полях поряд з водоймами. Прилі-тає наприкінці березня — у квітні. Гніздиться окремими парами. Гнізда на деревах у розга-луженні головного стовбура або на великих бічних гілках на висоті 3–20 м. Відкладання яєць у травні. У повній кладці 2–6 яєць, найчас-тіше — 4. Насиджують кладку самка і самець, протягом 32–34 днів. У виводку 1–5 пташенят. Пташенята починають літати у віці біля 2-х мі-сяців. Статева зрілість наступає у віці 3 років. Відліт у серпні–жовтні. Мігрує вдень, широким фронтом. Навесні мігрує переважно поодин-ці, восени — також групами по 4–20 ос., на пд. країни зграями до 40 ос. Живиться рибою, земноводними, водяними комахами; інколи здобуває плазунів і мишоподібних гризунів.
Морфологічні ознаки: Маса тіла — близько 3 кг, довжина тіла — 95–100 см, розмах крил — 185–205 см. У дорос-лого птаха груди, черево і підхвістя білі, реш-та оперення чорна з металічним полиском; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги червоні. У молодого птаха чорний ко-лір з бурим відтінком; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги оливково-бурі.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений у Додаток ІІ Бернської конвенції, Додаток ІІ Боннської конвенції, Додаток угоди AEWA, до категорії ІІІ Переліку видів фауни Європи, що підлягають особливій охороні (SPEC), у Додаток ІІ Конвенції CITES. Охороняється на заповідних територіях Полісся та Карпатсько-го р-ну. У місцях гніздування виду та регуляр-ного перебування під час міграцій необхідно створити природоохоронні об’єкти.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується у зоопарках.
Джерело: http://redbook-ua.org/

СОРОКОПУД ЧЕРВОНОГОЛОВИЙ (LANIUS SENATOR)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Горобцеподібні (Passeriformes), родина — Сорокопудові (Laniidae). Один з видів політипного роду; один з 5-ти видів у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Зх. Європу, Пн. Африку, Пд.-Зх. Азію. В Україні проходить пн.-сх. межа ареалу. В останні 30 років вид реєстрували головним чином в Азово-Чорноморському р-ні від Дунаю на заході до сх. кордонів Донецької обл., на пн. до м. Луганська в якості залітного. Спорадичне гніздування можливе в Криму.
Чисельність і причини її зміни: Навесні може досягати, ймовірно, 30–50 птахів, восени максимально зареєстровано 21 ос. (2001 р.). В останні 3 десятиліття більшість птахів спостерігали в Криму та пд. обл. України. Оскільки в Україні знаходиться край ареалу виду і він з’являється лише періодично, то причини щорічних коливань чисельності поки що не відомі.
Особливості біології та наукове значення: Під час весняної міграції більшість птахів зареєстровано у період з 20 квітня до середини травня. Поодинокі особини та окремі пари трапляються до кінця травня. Можливо, після короткого перебування на пд. України більша частина птахів здійснює зворотну міграцію на Балкани чи в Малу Азію. Строки осінньої міграції не достатньо з’ясовані. Відомо лише, що вона починається з кінця липня. Тримається у відкритих ландшафтах з чагарниковими заростями та поодинокими деревами, на галявинах і узліссях. Біологія розмноження в Україні не вивчена. Живиться комахами, дрібними ссавцями (землерийка), нападає на дрібних птахів.
Морфологічні ознаки: Довжина тіла — близько 17 см, маса тіла — 23–52 г. У дорослого самця лоб і смуги, які проходять через очі, — чорні; верх голови і задня частина шиї насичено руді; спина і верх крил чорні; поперек сірий; плечові пера і надхвістя білі; низ білий з кремовим відтінком; махові пера чорні, першорядні з білою основою; хвіст чорний, крайні стернові пера з білою барвою; дзьоб і ноги чорні. У дорослої самки верх голови і задня частина шиї світліші; спина і верх крил буруваточорні; лоб і вуздечка вохристо-білі.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Спеціальних заходів охорони в Україні не потребує. На міжнародному рівні має європейський охоронний статус та охороняється згідно з Бернською конвенцією (Додаток ІІ).
Джерело: http://redbook-ua.org/

САЛАМАНДРА ВОГНЯНА, АБО ПЛЯМИСТА (SALAMANDRA SALAMANDRA)

Таксономічна належність: Клас — Земноводні (Amphibia), ряд — Хвостаті земноводні (Caudata), родина — Саламандрові (Salamandridae), рід — Саламандра (Salamandra).
Природоохоронний статус (категорія «Вразливі види»); Додаток III Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (категорія «Види, що підлягають охороні») та Червона книга хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП).
Ареал виду та його поширення в Україні: Від Іберійського п-ва до пн. Німеччини, Польщі, сх. Прикарпаття, Балканського п-ва. В Україні — у передгір’ях (200−1500 м) та інколи на полонинах Закарпатської, Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської обл.
Чисельність і причини її зміни: В Карпатах щільність дорослих та личинок — від 12–80 до 45–50 ос./км2; в Чернівецькій обл. 8,2 і в Івано-Франківській обл. 4,9−6,3 ос./м2 площі водойми (личинки). Зниження чисельності пов’язано зі змінами біотопів та відловом.
Особливості біології та наукове значення: З’являються в кінці лютого−березні, розмноження йде майже весь період активності, але найчастіше парування відбувається у червні−липні. Ведуть присмерково-нічний спосіб життя, при підвищеній вологості активні вдень. Мешкають в зволожених лісових біотопах, знаходили на полонинах. Температурний оптимум —17–18°С, інколи активні при 8°С. Зимівля — з жовтня–листопада у порожнинах під коренями дерев, де можуть збиратися до кількох сотень.
Морфологічні ознаки Тіло інтенсивно-чорне з жовтими плямами, черево однотонно-чорне або коричнюватих тонів. Позаду великих і опуклих очей є привушні залози — паротиди. Тулуб широкий, хвіст коротший від тіла, у січенні круглий. На передніх кінцівках по 4 пальці, на задніх — по 5. Плавальних перетинок бракує. Тіло і хвіст сегментоване 10–12 костальними борознами. Піднебінні зуби у вигляді двох S-подібно вигнутих рядів. Клоака самців більш опукла. Довжина тулуба з хвостом —140–180 мм.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Зберігаються на природоохоронних територіях на загальних умовах.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Самець відкладає на ґрунт сперматофор, самка захоплює його клоакою. Вагітність та народження личинок — протягом одного або двох сезонів (відхід вагітних самок на зимівлю — в листопаді, народження личинок по закінченні зимівлі — приблизно у квітні). На високогір’ї самки народжують один раз на два роки, на передгір’ях та низькогір’ї — щороку. Статевозрілість наступає на 3–4 році життя.
Джерело: http://redbook-ua.org/

МІДЯНКА ЗВИЧАЙНА (CORONELLA AUSTRIACA)

Таксономічна належність: Клас — Плазуни (Reptilia), ряд — Змії (Serpentes), родина — Вужеві (Colubridae). Один з 2 видів роду; єдиний вид роду у фауні України. Представлений номінативним під-видом C. a. austriaca Laurenti, 1768.
Природоохоронний статус: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Ареал охоплює більшу частину Європи, Кав-каз, пн. половину Малої Азії, пн. Іран, зх. ра-йони Казахстану і Сибіру. Україна повністю входить в ареал виду. На більшій частині тери-торії країни трапляється спорадично, у Кар-патах та Гірському Криму — досить часто, де простежений до висоти 1381 і 1200 м н. р. м. відповідно.
Чисельність і прічини її зміни: Щільність популяцій зазвичай дуже низька — реєструються поодинокі знахідки. У Присивашші та по р. Сів. Донець — до 0,2–1,0 ос. на 1 км маршруту (до 5,0 ос./га). У Гірському Криму щільність популяцій найвища і місця-ми досягає 0,3–4,0 ос./км, або 0,3–13,3 ос./га.
Причини зміни чисельності: скорочення площ біотопів, придатних для перебування виду, зменшення кормової бази та знищення змій людиною.
Особливості біології та наукове значення: Активна з другої половини березня — почат-ку травня до кінця вересня — середини жовт-ня. Ховається під кам’яними брилами, у трі-щинах лесових урвищ та скель, порожнинах під корінням, стовбурами дерев або фунда-ментами будівель, у норах гризунів та ящірок, купах хмизу. Живиться в основному ящірка-ми, рідше зміями, мишоподібними гризуна-ми, землерийками, пташенятами горобиних птахів. Парування відбувається в кінці квітня — травні. Яйцеживородний вид. У липні — на початку жовтня самка відкладає 2–17 яєць, з яких відразу ж вилуплюються молоді змії. Для людини не отруйна. Має наукове значення.
Морфологічні ознаки: Змія невеликих розмірів: довжина тулуба не перевищує 75 см, хвіст у 3,2–6,6 раза коротший за тулуб. Луска гладенька, навколо середини ту-луба 19 рядів лусок. Верхня сторона тіла бурих відтінків, інколи сіра; вздовж тіла проходять 4 темніші смуги з дрібними темно-бурими пля-мами. Нижня поверхня тіла рожева, цегляно-червона, сірувата або майже чорна. На голові та шиї характерний темний візерунок.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид перебуває під особливою охороною Бернської конвенції (додаток ІІ). Трапляється принаймні у 18 ПЗ і НПП України. Серед населення існує впевненість щодо надзвичайної отруйності виду, в результаті чого мідянки знищуються при будь-якій нагоді. Тому необхідними заходами охорони є розширення заповідної мережі та роз’яснювальна робота з населенням.
Господарське та комерційне значення: Незначне внаслідок низької щільності популяцій.
Джерело: http://redbook-ua.org/

ПОЛОЗ ЛІСОВИЙ, ЕСКУЛАПІВ (ZAMENIS LONGISSIMUS)

Таксономічна належність: Клас — Плазуни (Reptilia), ряд — Змії (Serpentes), родина — Вужеві (Colubridae). Один з 5 видів роду, один з 2 видів роду у фауні України. До 2002 р. розглядався у складі роду лазячих полозів Elaphe Fitzinger, 1832.
Природоохоронний статус: Зникаючий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Пд. та Центральна Європа, пн. половина Малої Азії, Кавказ. В Україні трапляється спорадично у зх. областях та локально у Миколаївській обл. Охоче заселяє руїни і покинуті будівлі, трапляється у населених пунктах.
Чисельність і прічини її зміни: Зазвичай трапляються лише поодинокі особини. На Закарпатті у долині р. Уж протягом дня можна виявити кілька особин. Відносно стабільні популяції відомі у середній течії р. Дністер та Пд. Буг (чисельність популяції в районі с. Мигія оцінено у 350 особин). У багатьох місцях популяції виду перебувають у загрозливому стані або зникли.
Причини зміни чисельності: антропогенна трансформація місць перебування, браконьєрський вилов.
Особливості біології та наукове значення: Активний з середини квітня — початку травня до середини вересня — першої декади жовтня. Теплолюбний вид, веде денний спосіб життя, однак у спеку ховається. Добре лазить по деревах та стінах. Живиться дрібними ссавцями, рідше птахами та плазунами. Парування — у травні–червні. У червні–липні самка відкладає 4–12 яєць. Молодь з’являється у другій половині серпня–вересні. Неотруйний.
Морфологічні ознаки: Одна з найбільших змій Європи, в Україні загальна довжина тіла може сягати 2,8 м, хоча зазвичай становить 0,9–1,6 м. Луски гладенькі, навколо середини тіла 21 або 23 ряди лусок. Верхня сторона тіла переважно однотонна, від різних відтінків оливкового, бурого чи сірого кольорів до майже чорного, нижня cторона — жовтувата або білувата. По боках голови ззаду є жовтуваті плями.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид перебуває під особливою охороною Бернської конвенції (додаток ІІ). Охороняється у Карпатському БЗ, НПП Ужанський, «Сколівські Бескиди», Вижницький, «По-дільські Товтри», РЛП «Дністровський каньйон» та «Гранітно-степове Побужжя». Слід зберегти унікальну ізольовану популяцію у каньйоні р. Пд. Буг, яка потерпає від надмірного рекреаційного використання берегів ріки, може загинути від затоплення внаслідок будівництва комплексу гідроспоруд для Південно-Української АЕС.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вид успішно розмножують у Тульському екзотаріумі (Росія). В Україні таку програму впроваджували у Київському зоопарку.
Господарське та комерційне значення: Господарське значення незначне у зв’язку з низькою чисельністю. Утримується у неволі, тому має комерційне значення.
Джерело: http://redbook-ua.org/

ЖУК-ОЛЕНЬ , РОГАЧ ЗВИЧАЙНИЙ (LUCANUS CERVUS)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-олені (Lucanidae).
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Пн. Африка, Середня та Пд. Європа, на пн. до пд. Англії, пд. Швеції, Латвії; в європейській частині Росії пн. межа йде від Бєларусі до Смоленська, Тули, Рязані, Мордовії, пд. Татарстану і на сх. досягає передгірь Уралу. В Україні вид поширений майже на всій території, крім пд.-сх. областей.
Чисельність і причини її зміни: Зустрічається рідко, але локально у великій кількості. Зменшення кількості жука пов’язане з прийнятою методикою лісогосподарювання, за якою багато дерев не доживають свого природнього віку. Молоді посадки дерев не придатні для харчування та розмноження виду.
Особливості біології та наукове значення: П’яти- або шестирічна генерація. Відкладають яйця в дупла, старі пні, стовбури, що впали, головним чином на дубі, іноді інших породах (бук, липа, верба, ясен, тополя, сосна, плодові). Сапрофітофаг, живиться соком, що витікає з дерев. Личинки розвиваються в гнилій деревині. Стаціями цього виду є старі широколистяні ліси різних типів, але частіше дубові.
Морфологічні ознаки: Довжина самця сягає 50–80 мм (з рогами), самки — 30–50 мм. У самців голова з величезними рогами (верхні щелепи). Самки позбавлені рогів. Забарвлення самок однотонне чорно-буре, у самців роги та надкрила коричневі а інші частини тіла — чорна.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоних книг Бєларусі, Литви, Латвії. Знаходиться під охороною в Болгарії, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Франції, Швейцарії. Додаток ІІІ Бернської конвенції.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Цілком можливе, але через дуже довгий (в природних умовах до 5–6 років) розвиток в личинковій стадії є дуже кропіткою та дорогою справою.
Джерело: http://redbook-ua.org/

ВУСАЧ ВЕЛИКИЙ ДУБОВИЙ ЗАХІДНИЙ (CERAMBYX CERDO)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-вусачі (Cerambycidae). Один з 5 видів західнопалеарктичного роду. У фауні України два підвиди: C. cergo L. (рівнинна Україна) i C. cergo acuminatus Motsch. (Крим).
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Зх. і Середня Європа, Середземномор’я, Кавказ, Передня Азія. Переважно Правобережна Україна (крім пд. районів). Сх. межа ареалу проходить поблизу Харкова — Донецька (хоча знахідки тут потребують підтверджень).
Чисельність і причини її зміни: Незначна (поодинокі особини), лише в Закарпатті дещо більша. Суцільне вирубування старих дібров, скорочення насаджень дуба, зменшення кількості старих дерев негативно впливає на структуру популяції.
Особливості біології та наукове значення: Має трирічну генерацію. Літ імаго — з травня до початку серпня. Протягом 1,5–2 місяців самка відкладає 60–300 яєць в тріщини кори, рідше на гілках. Личинки заляльковуються восени в комірках. Жуки нового покоління з’являються в кінці серпня–вересні і зимують в тих же комірках. Мешкає в природних дібровах, насадженнях дуба, рідше в деяких ільмових, в лісопарках рівнинних територій та передгір’їв. Зазвичай заселяє дубові й мішані лісостани, ослаблені вирубуванням чи рекреаційним пресом. Надає перевагу товстим стовбурам дубів, особливо старим, та пенькам. Імаго живляться соком, що виступає з пошкоджених стовбурів. Личинки — дендрофаги. Довжина їхнього ходу в стовбурах може досягати 1 м. Перший рік личинки живляться у корі, на другий і третій — проникають у деревину.
Морфологічні ознаки: 23–55 мм. Тіло подовжене, верх бурочорний, злегка блискучий. Вершинна частина надкрил рудувата. Передньоспинка в грубих червоподібних складках. Основа надкрил зморшкувата.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Червоної книги Росії та Європейського червоного списку (1991). Охороняється в складі фауни лісових біоценозів заповідників та заказників України. Додаток ІІ Бернської конвенції.
Господарське та комерційне значення: В окремих випадках був відзначений як шкідник, головним чином дуба.

Джерело: http://redbook-ua.org/

ТРИТОН КАРПАТСЬКИЙ Lissotriton montandoni (boulenger.1880)

Таксономічна належність: Клас — Земноводні (Amphibia), ряд — Хвостаті земноводні (Caudata), родина — Саламандрові (Salamandridae), рід — Малий [гладкий] тритон (Lissotriton).

Природоохоронний статус: Занесено до ЧКУ (категорія «Вразливі види»). Додатку II Конвенції про охорону дикої фло-ри і фауни та природних середовищ існуван-ня в Європі (категорія «Види, що підлягають особливій охороні»), до Червоної книги хре-бетних Міжнародного союзу охорони при-роди (МСОП).

Ареал виду та його поширення в Україні: Ендемік Карпат, трапляється у горах і передгір’ях Чернівецької, Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської обл.

Чисельність і причини її зміни: У Закарпатті — весною 20−80 ос. на 100 м берегової лінії, в Івано-Франківській та Львівській обл. — від 18–20 до 143 ос./10 м2, у Чернівецькій та Івано-Франківській обл. від 4,6 до 19,6 ос./м2 площі водойм. Чисельность зменшується при трансформації біотопів, гинуть від автотранспорту при використанні для нересту калюж на путівцях.

Особливості біології та наукове значення: Початок нересту — з березеня–квітня (передгір’я) до травня–червня (гори), ак-тивні до жовтня–листопада. Розмноження — в стоячих і напівпроточних водоймах, ак-тивність денна. У липні–серпні полишають водойми, активність присмерково-нічна. На суші шукають прихисток у норах, порож-нинах ґрунту, під корчами, вони ж викорис-товуються для зимівлі. Поодинокі особини зимують у воді.

Морфологічні ознаки: У шлюбний період у самців тіло коричнювато-оливкове (самки дещо світліші), вздовж спини світла смуга, на боках темні плями, черево однотонно-оранжеве до червоного, задні лапи та клоакальні губи майже чорні (в самок жовті), хвіст у самців закінчується ниткоподібним відростком завдовжки 5–8 мм (після нересту — до 1 мм). Забарвлення самок світліше і не таке виразне. Тіло у попе-речному січенні квадратно-округле, шкіра на водному етапі гладка, на суші — дрібно-зерниста. Лемешеві зуби у вигляді двох рів-нобіжних ліній, які розходяться дистально. Довжина тіла з хвостом — близько 74−83 мм. Ікра (всього 30–80, максимум до 250 ікринок) розміщується самкою по декілька штук (2–5) на листі підводних рослин, метаморфоз — до 3 місяців, інколи зимують на личинковій стадії. Статевозрілість наступає, вірогідно, на 3 році життя.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Зберігаються на природоохоронних територіях; спеціальні заходи з охорони відсутні.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та коммерційне значення: Відомостей немає.

Джерело: http://redbook-ua.org/

ШУЛІКА РУДИЙ Milvus milvus (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Соколоподібні (Falconiformes), родина — Яструбові (Accipitridae). Один з 2-х видів роду у фауні світу й України.

Природоохоронний статус виду: Зникаючий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Європа, Пн. Іран, о-ви Середземного моря, Мала Азія, Пн.-зх. Африка, Канарські о-ви і о-ви Зеленого мису. На пн. Європи доходить до пн. краю Скандинавського п-ова. На сх. межа ареалу проходить через Латвію, Білорусь, Україну. В Україні в минулому гніздився в незначній кількості в Закарпатській, Львівській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Черкаській та Чернігівській обл.Зараз гніздування мало ймовірне.

Чисельність і причини її зміни: В Європі гніздову популяцію в 2004 р. оцінювали в 19–25 тис. пар. В Україні ніколи не був численним птахом. У ХХ ст. відбувалося поступове зменшення кількості гніздових пар, у кінці століття зник з території країни як гніздовий птах. Можливо, іноді залітає під час міграцій і кочівлі. На стан виду негативно впливають: знищення старих ділянок лісу, де птахи гніздяться; знищення біотопів полювання, що призводить до скорочення кормової бази; використання в сільському та лісовому господарстві отрутохімікатів; відстріл птахів для виготовлення опудал.

Особливості біології та наукове значення: Заселяє листяні та мішані високостовбурні рівнинні й гірські ліси; тяжіє до лісів, що межують з відкритим ландшафтом. Моногам. Відкладання яєць відбувається у квітні–травні. У повній кладці 2–4 яйця, найчастіше 3. Насиджування триває 30 діб. Статевої зрілості досягає на 3-му році життя. Живиться дрібними хребетними тваринами, іноді падлом і покидьками, які знаходить поблизу осель людини. Полює здебільшого у вологих місцях — по берегах річок, озер, ручаїв, у гірських долинах.

Морфологічні ознаки: За розмірами дещо більший за шуліку чорного. Загальна довжина тіла — до 715 мм, маса тіла — 930–1150 г. Дорослий птах зверху іржасторудий; голова білувата; низ іржасто-рудий з темними рисками; махові пера чорно-бурі; на споді крил на першорядних махових перах великі білі плями, які добре помітні в польоті; хвіст довгий, зверху — яскраво-рудий, знизу — білу ватий, глибоко вирізаний; дзьоб темно-бурий, восковиця, райдужна оболонка ока і ноги жовті. Молодий птах світло-рудий з бурою строкатістю; по краю верхніх покривних пер крил проходять білуваті смуги; восковиця жовтувата; райдужна оболонка ока коричнево-сіра.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Вид включено до CITES (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій. Для покращання охорони необхідні: збалансоване ведення лісового господарства, створення заповідних територій, де будуть виявлені гнізда, підвищення контролю за випадками незаконного відстрілу, моніторинг за забрудненням оточуючого середовища.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає

Джерело: http://redbook-ua.org/

НІЧНИЦЯ ДОВГОВУХА Myotis bechsteinii (Kuhl, 1817)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Руко-крилі (Chiroptera), родина — Лиликові (Vespertilionidae). Один з 103-х видів роду, один з 10-ти видів роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Поширений на території Зх. та Центральної Європи і Кавказу. В Україні поширення об-межене зх. областями, прикарпатськими областями і Поділлям, загалом збігається з поширенням букових лісів.

Чисельність і причини її зміни: Загальний розмір популяції можна оцінити у кілька сот особин. Загалом Україні відомо лише близько 20–30 знахідок, як в літній, так і у зимовий час, у середньому до 1 реє-страції за рік досліджень. У колекціях частка серед інших кажанів становить лише 0,3%.

Причини зміни чисельності: втрата біотопів і сховищ, зокрема, скорочення площі лісів і масштабні санітарні рубки, спрямовані на зниження частки дуплистих дерев.

Особливості біології та наукове значення: Типовим місцем оселення є великі ма-сиви широколистяних лісів, переважно у передгір’ях. Оселяється в дуплах старих дерев, у суворі зими інколи зустрічається в підземеллях. Теплолюбний вид, умовою успішної зимівлі якого є висока відносна вологість повітря. Осілий, здійснює тіль-ки локальні міграції від місць літування до місць зимівлі. Великих скупчень не утворює ні взимку, ні влітку. Політ повільний, полює на дрібних нічних комах, переважно на га-лявинах, просіках, узліссях. Формує вивод-кові колонії. Плодить раз на рік, в середині червня, по одній малечі. Статевозрілим стає на другий рік життя. Живе до 10 років. Один з природних регуляторів чисельності комах та індикатор букових пралісів.

Морфологічні ознаки: Має типові для роду ознаки: тонкий і гострий траґус, шпора без епіблеми, в обох щелепах по 2 малі премоляри, болона кріпиться при основі пальців. Ключові видові ознаки: пе-редпліччя 40–44 мм, вуха довгі (23–27 мм), їхня довжина перевищує половину довжини передпліччя.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид був занесений до двох видань ЧКУ, EUROBATS, за останнім зведенням МСОП має категорію NT, Бернська конвенція – ІІ додаток. Знаходиться під охороною в запо-відниках Карпатського регіону, Розточчя і Поділля. Ефективна охорона може бути до-сягнута шляхом створення великих запо-відних масивів у зоні широколистяних лісів Прикарпаття, Закарпаття і Поділля.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Загалом дуже вимогливий до умов утриман-ня вид, найкращим заходом для розведення є створення сприятливих умов у природі.

Господарське та комерційне значення: Не має.

Джерело: http://redbook-ua.org/

ПОДАЛІРІЙ Iphiclides podalirius (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Косатцеві (Papilionidae). Один з 2 видів роду; єдиний вид у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Помірні та субтропічні широти Європи, Зх. (частково Центральної) Азії, Пн. Африка. В Україні зустрічається майже повсюдно, крім Полісся та високогір’я Карпат.

Чисельність і причини її зміни: На пд. України — звичайний вид; на окремих ділянках кількість метеликів може досягати у пік льоту імаго до 80 особин на 1 га, але здебільшого не перевищує 1–5 особин на 1 га. У пн. частині України більш рідкісний, зустрічається не кожного року, у деяких місцях — лише поодинокі мігруючі особини.

Причини зменшення чисельності: знищення диких плодових дерев та чагарників, а також застосування пестицидів та надмірне випасання худоби.

Особливості біології та наукове значення: Зустрічається на узліссях, у Лісостепу, степових ярах з заростями чагарників та поодинокими деревами, у садах, деяких парках, лісозахисних смугах. Дає 2 генерації на рік. Літ метеликів у травні–червні та з середини липня до серпня; у степовій зоні — майже безперервно з середини квітня до початку жовтня. Самка відкладає по 1–2 яйця на поверхню листків кормових рослин — диких або культурних розоцвітих (найчастіше гусінь знаходять на терені, глоді, абрикосі). Розвиток яєць триває 10–14 днів, гусені — 5–8 тижнів. Зимує лялечка.

Морфологічні ознаки: Розмах крил — 60–75 мм. Візерунок крил самця та самки майже ідентичний. Фон забарвлення — блідо-кремовий, з трьома довгими та двома короткими клиноподібними темно-сірими поперечними смугами та чорною облямівкою на передніх крилах. Задні крила мають чорні хвостики, дві клиноподібні темно-сірі смуги, сині місяцеподібні плями та по одному синьому очку з облямівкою чорного та цегляного кольору.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у багатьох заповідниках України. У місцях з високою чисельністю особин виду є доцільним створення ентомологічних заказників, лімітування випасу худоби та застосування пестицидів.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

Джерело: http://redbook-ua.org/

ШИРОКОВУХ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ Barbastella barbastellus (Schreber, 1774)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Рукокрилі (Chiroptera), родина — Лиликові (Vespertilionidae). Один з 2-х видів роду. Єдиний представник роду в Україні.

Природоохоронний статус виду: Зникаючий.

Ареал виду та його поширення в україні: Європа (на пн. — до пд. регіонів Скандинавського п-ва), Пн.-Зх. Африка, Кавказ. В Україні — Закарпаття, правобережні частини Лісостепової зони та Полісся, Гірський Крим.

Чисельність і причини її зміни: Низька. Більшість знахідок представлена поодинокими особинами.

Причини зміни чисельності: скорочення кормової бази, знищення старих дуплистих дерев та загальне зменшення кількості придатних сховищ, непокоєння у сховищах.

Особливості біології та наукове значення: Літніми сховищами є різноманітні підземелля, дуплясті дерева та різні частини будівель. В Україні виводкові колонії невідомі. В інших частинах ареали такі колонії можуть налічувати до декількох десятків дорослих самиць. Народження малят — на початку літа. На зимівлі знайдено в підземеллях штучного та природного походження (з низькими показниками температури), в будівлях, у дуплах. Вид осілий. В інших частинах ареалу зареєстровано декілька значних за відстанню сезонних переміщень — до 290 км. Живиться, головним чином, двокрилими, лускокрилими. Подекуди раціон включає ручейників, сітчастокрилих, напівтвердокрилих та павуків. Полює як на відкритому просторі, так і вздовж узлісь, збираючи здобич з поверхонь. Самиця приносить 1–2 дитинчат один раз на рік. Живуть до 21 року. Природний регулятор чисельності комах.

Морфологічні ознаки: Середній за розмірами вид. Вуха з розвинутою надочною лопастю. Вушниці широкі, майже сходяться при основі на переніссі. Крила порівняно вузькі. Крилова перетинка кріпиться до основи пальця. Епіблема вузька. Забарвлення дуже темне, темно-буре, майже чорне; черево дещо світліше спини.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охоронні категорії: ЧКУ (1994, кат. III); EUROBATS; Бернська конвенція (Додаток II), Боннська конвенція (Додаток II); МСОП: NT. Заходи охорони мають включати збереження сховищ, в тому числі — масивів старого лісу з дуплястими деревами, охорону підземель.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Не має.

Джерело: http://redbook-ua.org/